Знаменитості України

Народився 11 жовтня 1983 року вмісті Горлівка. Батько навчив Руслана шахам, коли хлопчикові було 5 років. Родина жила в невеликому шахтарському містечку Горлівка Донецької області. Мама була вчителькою початкових класів, тато працював інженером на авторемонтному заводі. Він частенько підсовував синові заводську газету \”Кочегарня\”, де якийсь ентузіаст друкував етюди.

В 9 років на відбірковому турнірі до першості України \”до 12\” Руслан вийшов у фінал і став першорозрядником. Цікаво, що одна з виграних їм тоді партій дотепер  залишається його найшвидшою  турнірною перемогою.

У дитячих турнірах Пономарьов виступав успішно, а в 1993 році в Краматорську виграв чемпіонат Донецької області серед юнаків – 6,5 з 7! На талановиту дитину звернув увагу директор шахового клубу міста, його однофамілець Михайло Пономарьов. Він пояснив батькам хлопчика, що, якщо вони хочуть, щоб син чогось домігся, варто відправити його в Краматорськ, запропонував Русланові пожити в нього. Віддавати дитини в чужу родину було ризиковано, але Михайло Микитович вселяв довіру, і батьки зважилися. Тато сподівався, що син стане гросмейстером, але, звичайно, не думав, що так рано, а вже чемпіоном світу – зовсім не мріяв.

Отже, в 10 років Руслан переїхав у Краматорськ. Михайло Микитович тренував спочатку декілька хлопців, а незабаром став займатися тільки з ним. Працював з Русланом і син Михайла Пономарьова Борис, один з найсильніших шахістів Донецької області. Майже 8 років Пономарьов провів у родині Пономарьових, які не були йому родичами. А батьки вундеркінда навідували його вихідними.

Кілька місяців посилених занять – і Пономарьов виграє чемпіонат України \”до 12\”, а в 1994-му стає бронзовим призером першості світу. В 1995-му у Франції відбулася першість Європи \”до 12\”, і тут Руслан уже вийшов переможцем. А в 1996- м, коли йому ще не здійснилося 13 років, він став чемпіоном Європи в турнірі \”до 18\”. Незабаром у Севстополі відбувся міжнародний турнір, у якому Пономарьов не тільки став першим, але й на півтора очка перевиконав норму міжнародного майстра!

За півроку рейтинг Пономарьова виріс на 200 одиниць і перевершив гросмейстерський – небувалий випадок! По стилю гри вундеркінд уже тоді відрізнявся універсальністю – швидко й точно зважуав варіанти, одних партнерів перегравав позиційно, іншим наносив комбінаційні удари. Грамотно діяв в ендшпілі, дивував всіх своєю пам\’яттю. Пономарьова часто порівнювали з молодим Кароповим – міцний позиційний шахіст, але якщо буде потреба готовий і до тактичної сутички.

Знаменною стала для нашого героя осінь 1997-го. В 13 років він першою справою виграв чемпіонат світу \”до 18\” у Єревані. У вересні того ж року на турнірі \”Севастопольська осінь\” Пономарьов розділив 1- е місце й на очко перевиконав норму гросмейстера. Через місяць на міжнародному турнірі в Києві він знову попереду – упевнено, без поразок пройшов всю дистанцію. Другий бал у кишені! У цей день Русланові здійснилося 14 років і 17 днів, і він став наймолодшим  гросмейстером – на півтора місяця побив рекорд Бакро.

У наступному році в Каннах відбувся незвичайний матч- турнір між сеньйорами і юними талантами, причому свої мікротурніри виграли тільки 15- літній Бакро й 14- літній Пономарів. Руслан двічі здолав Тайманова, а над Глігорічем узяв гору – 1,5:0,5, щоправда, зі Спаським і Корчным набрав по пів-очка. У підсумку 4,5 з восьми – пристойний результат з зауваженням того, що серед партнерів був один екс-чемпіон миру й три претенденти.

Восени Пономарьов уперше зіграв за збірню України на олімпіаді в Елісті. Виступаючи другим запасним, він показав кращий результат у команді, що завдяки його успішній грі завоювала бронзові медалі. У цей час Русланові здійснилося 15. З Елісти він відразу відправився в Донецьк на зональний турнір першості світу ФІДЕ (українська зона). У відборі, що проводився по швейцарській системі, найсильніші українські гросмейстери боролися за дві путівки. Одержавши на старті три перемоги підряд, самий юний учасник вирвався вперед і зберіг лідерство до кінця.

Отже, Руслан повторив рекорд Фішера: в 15 років став учасником чемпіонату світу, щоправда, по нокаут-системі. На врочистому закритті його поздоровив інший рекордсмен – шестиразовий чемпіон світу й 35- кратний світовий рекордсмен у стрибках у висоту з жердиною, почесний громадянин Донецька Сергій Бубка.

Тепер, коли Пономарьов прославився на весь білй світ, його стали запрошувати на сильні турніри й регулярно брати інтерв\’ю. От фрагмент одного з них: \”У вільний час читаю, в основному детективи. Музику слухаю по настрою, більше подобається симфонічна. Моя молодша сестричка до шахів байдужа, зате захоплена грою на скрипці, вчиться в музичній школі. А мама в нас – романтик, великий аматор художньої літератури. Це її ідея назвати нас із сестрою Русланом і Людмилою – прямо по Пушкіну\”.

На двокруговому турнірі в Бельфорі Пономарьов зайняв 2- е місце після Михайла Гурєвича, потім відправився на різдвяний форум у Гастінгс і знову виявився другим. А навесні 1999-го він брав участь у сильному турнірі у Франції, де розділив 3- е місце з Этьеном Бакро. Незабаром шляхи Пономарьова й Бакро знову перетнулися. У Лозанні відбувся міжнародний \”Турнір молодих зірок\”, і вундеркінди зустрілися у фіналі. Успіх супроводжував француза, зате Руслан зіграв кращу партію.

А незабаром Пономарьов відправився в Лас- Вегас на чемпіонат світу ФІДЕ. Перше коло пройшло успішно, а в другому поборовся з Веселином Топаловим. Руслан уперше грав із гросмейстером з першої \”десятки\”. У стартовій партії він узяв гору, але другу програв, а потім поступився й у тай-брейку.

Восени в Стамбулі пройшла чергова олімпіада. Україна знову завоювала бронзові медалі, а Пономарьов показав кращий результат на другій дошці. Це дозволило йому впритул підійти до престижної рейтингової оцінки 2700. Наприкінці  року він знову брав участь у чемпіонаті миру ФІДЕ. Але цього разу  зненацька вибув у першому ж колі, видно, позначилася втома.

Навесні 2001-го в Донецьку відбувся цікавий матч самого юного у світі гросмейстера проти найсильнішого ветерана шахів Віктора Корчного. Стартовий двобій багатьох здивував. Суперники без розвідки кинулися в бій. Пономарьов одержав кращу позицію, але Корчной чітко захищався. Партія тривала шість годин й завершилася нічиєю на 91- м ході. Наступного дня  бій тривав ще довше, і на 117- м ході Корчной вирвав перемогу. У третій партії Пономарьов зрівняв рахунок, це була його краща гра.

Наприкінці  року відбувся двокруговой турнір шести гросмейстерів, що закінчився буквально за три дні до повноліття Руслана, – так званий Кубок губернатора. Він проходив у Краматорську, місті чемпіонів. Зрозуміло, у себе вдома Пономарьов зобов\’язаний був перемогти, і він зробив це з відривом у півтора очка.

Колись вважалось, що чемпіоном світу по шахам може стати тільки гросмейстер, якому вже за тридцять, – крім усього іншого необхідні й мудрість, і життєвий досвід. Геніальний Таль першим зійшов на престол, не досягши 30- літнього рубежу. Йому було 23 роки. Потім Каспаров поліпшив \”результат\” ще на один рік. Здавалося, що цей рекорд ніколи не буде перевершений. І от у Москві в січні 2002-го чемпіоном миру ФІДЕ став 18- річний юнак – Руслан Пономарьов. Він довів, що людські можливості безмежні.

Вигравши фінальний матч в Іванчука й ставши чемпіоном світу, Пономарьов відразу на чотири роки поліпшив досягнення Каспарова, з яким у той час ще навіть не був знайомим!

Вже через місяць у Лінарисі стартував традиційний форум, так званий турнірний чемпіонат світу. Усім було цікаво, наскільки закономірна московська перемога Пономарьова. І Руслан довів, що він по праву володіє чемпіонським титулом – зайняв 2- е місце, поступившись лише Каспарову, але випередивши таких корифеїв, як Ананд, Широв, Адамс, Іванчук.

Незабаром з ініціативи ФІДЕ були прийняті важливі рішення, спрямовані на об\’єднання шахового світу. Насамперед  повинні були відбутися два матчі: Каспаров – Пономарьов на першість світу ФІДЕ й Крамник – Леко на першість миру по \”класиці\”. Потім двом переможцям стояло поборотися між собою у двобої за звання абсолютного чемпіона миру.

Зігравши внічию з Леко, Крамник зберіг своє звання. А з другим матчем виникли непереборні труднощі. Спочатку зустріч Каспарова з Пономарьовим була призначена в Буенос-Айресі, але зірвалася. Потім була оголошена Ялта. Але коли до старту залишалося всього два тижні, Кирсан Илюмжинов раптово скасував матч на тій підставі, що Пономарьов пред\’явив ряд вимог, які ФИДЕ не могла прийняти.

Загадкова історія! З одного боку, заради того, щоб зіграти історичний матч із Каспаровым, Пономарьов, здавалося, міг піти на будь-які поступки, і, демонструючи свою норовистість, Руслан, безумовно, був не правий – все-таки суперники виступали в різних вагових категоріях. Але разом з тим виправлення Пономарьова були настільки дріб\’язковими, що Каспаров, швидше за все, охоче погодився б з ними. Однак Илюмжинов, як не дивно, навіть не порадився з Гаррі. У результаті об\’єднання було зірвано.

Нездорова обстановка навколо  матчу, що не відбувся, Каспаров – Пономарьов, звичайно, подіяла на молодого чемпіона, і він провів кілька турнірів нижче свого рівня. Але потім гра налагодилася. Так, улітку 2003-го в іспанському місті Леоні Руслан виграв турнір чотирьох гросмейстерів по швидким шахам по олімпійській системі, причому у фіналі здолав Топалова. Наприкінці 2004-го Пономарьов став олімпійським чемпіоном у складі збірні України.

У травні 2005-го в Софії боролися шестеро супергросмейстерів, і Руслан розділив 3- 4-е місця з Юдит Полгар – за Топаловим й Ананда, але перед Крамником й Адамсом. А трохи раніше екс-вундеркінд і екс-чемпіон світу перебрався в Київ (його краматорський друг і наставник Михайло Пономарьов помер в 2002 році).

Наприкінці 2005-го Руслан міг повторити свій видатний успіх чотирирічної давнини. У Кубку світу в Ханти-Мансійську, що прийшов на зміну чемпіонату світу ФІДЕ й проводився по тій же нокаут- системі, благополучно дійшов до фіналу й тут поступився вірменському гросмейстерові Левону Ароняну. Але претендентская путівка дісталася обом.